Login
Register

Головна

Майнові права українців

Знання

Різне

Українська нація

monastyrsky wolodДо істини докопується тільки той, хто чітко визначає значення слів.
В. Монастирський


В Україні протягом сторіч здійснювався етноцид української нації, він став для українців не тільки вели¬кою трагедією, а й найбільшою загрозою їхньому існу¬ванню як нації. Оскільки його продовжують здійснювати і в незалежній Україні, то є всі підстави стверджувати, що саме етноцид є головною причиною тієї дуже не¬простої ситуації, яка склалася в українській політиці, економіці, культурі та духовності.

Проте, якщо поняття «геноцид» добре відоме більшості людей, то про етноцид майже нічого не відомо. Тому пригляньмось пильніше до всіх тих питань, які пов’язані з цим явищем.

ЕТНОЦИД (грец. ethnos - плем’я, народ і лат. caedo - убиваю) - це духовне нищення нації, тобто це процес, який, на відміну від геноциду, зберігає націю фізично, але нищить її духовно.

Духовність нації, подібно як і духовність окремої людини - це не тільки і навіть не стільки її релігійність чи побожність, скільки специфічна сутнісна властивість нації - її моральний світ, а він є генетично детермінованим (визначеним) явищем природи.

Отже, нація - це передовсім духовна спільнота, яка має духовний суверенітет із своєю духовністю та духовним простором (духовним світом), вона за всяких умов намагається зберегти і відтворити свій духовний простір та забезпечити духовність всіх сфер свого буття в процесі перетворень фундаментального рівня.

Встановлено, що духовність нації тісно пов’язана з націоналізмом, а саме - в нормальних природних умовах духовність формується на базі філософії націоналізму, тому необхідно згадати, у чому полягає і його сутність.

НАЦІОНАЛІЗМ — це теж явище природи, своєрідний феномен. Якраз його вже понад два сторіччя вивчає багато дослідників різних країн світу. Результати їх досліджень дають підстави стверджувати таке.

Слово «націоналізм» походить від слова «нація», а вони разом є продуктом довготривалої еволюції суспільства від сім’ї до роду —> племені —> етносу і так аж до нації і націоналізму, тому можна вважати, що немає нації без націоналізму, так само як немає націоналізму без нації, вони створюють єдине ціле — націю-націоналізм.

Націоналізм, з одного боку - це система поглядів нації, поглядів філософських, політичних, правових, моральних та духовних, а з другого - це вся діяльність нації, її практика, яку вона проводить відповідно до зазначених націоналістичних поглядів.

Націоналістичні погляди нації - це продукт довготривалої еволюції суспільства, продукт, який формується на базі основного, генетично визначеного, принципу світогляду нації. Суть цього принципу полягає в тому, що в боротьбі за виживання люди вимушені завжди і у всьому надавати перевагу своїм власним інтересам та інтересам своїх націй перед всіма іншими інтересами. А генетична визначеність цього принципу дає підстави стверджувати, що націоналізм не є випадковим, штучним
витвором тільки людського розуму, він є нормальним природним явищем, що дає підстави говорити про природний націоналізм.

Духовність нації і природний націоналізм, як два генетично визначені явища природи, функціонують у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності, тому посилення одного з них веде до зростання іншого і навпаки. Саме тому посилення націоналізму веде до зростання духовності нації, а знищення у той чи інший спосіб духовності нації, тобто етноцид, призводить до різкого пригноблення чи навіть знищення її націоналізму і до денаціоналізації.

Денаціоналізація як наслідок етноциду - це втрата нацією своєї духовності, національної свідомості та національної ідентичності - мови, культури, історії, що призводить до втрати нею бажання мати свою окрему державу і творити в ній своє майбутнє.

А денаціоналізація, наприклад української нації, своєю чергою створювала необхідні передумови для успішної русифікації, полонізації, румунізації, русинізації українців та формування у них емігрантських настроїв, «пофігіз- му» тощо.

У такому випадку є підстави стверджувати, що національна держава існує так довго, як довго вона здатна захищати духовність своєї нації, а точніше - її духовний суверенітет.

Отже, українцям потрібно чітко усвідомити, що етноцид — це не тільки трагедія для будь-якої нації, а й найбільша загроза для її існування. Етноцид подібний до радіації: радіацію не видно, але вона вбиває - вбиває людей фізично, а етноциду теж не видно, але й він вбиває, однак вбиває не фізично, а тільки духовно, вбиває як окремих людей, так і цілі нації, вбиває їх духовну силу.

Хто здійснює етноцид?

Духовне нищення певної нації чинить інша нація і ось чому. Відомо, що існує три види націй:
а) нації вільні, які мають свої держави;
б) поневолені бездержавні нації;
в) нації-поневолюва-чі. До останніх відносяться передовсім панівні нації різних імперій.

Поневолені нації постійно прагнуть до волі, вони намагаються здобути незалежність і створити власну державу. Ключову роль у цих намаганнях з авжди відіграє діяльність еліти нації.

Українці понад три сторіччя були бездержавною і поневоленою нацією, їх поневолювали панівні нації різних імперій, але головним чином Російської, тому вони теж постійно намагалися здобути незалежність, а влада імперій, зі свого боку, постійно протидіяла цьому.

Оскільки влада кожної із імперій добре розуміла, що ключову роль у боротьбі нації за свою незалежність відіграє її еліта, то з метою недопущення досягнення українцями своєї мети, вони нищили українську еліту, причому нищили різними способами, але головнім чином за допомогою етноциду.

Результати такої політики українці особливо відчули після проголошення в 1991 році Україною своєї незалежності. Виявилося, що у нас не залишилося людей, які б змогли ефективно і швидко подолати величезний опір різних внутрішніх антиукраїнських сил, вивести країну з радянського минулого та побудувати нову могутню українську державу. Фактично у нас нема еліти, зокрема політичної, а є тільки політична верхівка і то значною мірою українофобська.

Отже, наші сусіди-вороги багато сторіч здійснювали етноцид українців з метою знищити їх як націю, а Росія і зараз намагається за допомогою етноциду знищити нашу націю та державу. Саме тому для українців зараз найбільшою загрозою є етноцид.

Яким чином здійснюється етноцид?

Виявляється, що для цього використовують спеціальні види війн, тому спочатку потрібно визначити значення слова «війна». Зараз йому дають таке визначення:

Війна - це будь-які рішучі дії нападника, спрямовані на зміну поведінки супротивника у потрібному для нападника напрямі.

За всю історію людства створено величезну кількість різних способів ведення бойових дій, але їх розмаїття можна звести (у порядку зростання їх ефективності) до семи основних способів ведення війн (вони висвітлені у книзі І. Каганця «Арійський стандарт»,
2005).


1.    Технологічно-силова війна — це найпримітивніша форма впливу на супротивника, і хоч в наш час вона досягла дуже високого рівня технологічного забезпечення, що зробило її вельми дорогим способом ведення війни, цей спосіб є доволі ризикованим, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія.

2.    Економічна війна — це значно ефективніший і водночас безпечніший спосіб змінити поведінку супротивника. Прикладом її застосування є різні економічні санкції, зокрема й ті, які зараз застосовуються проти Росії у зв’язку з її агресією проти України.

3.    Прихований геноцид —це зброя третього рівня ефективності, вона застосовується для того, щоби корінним чином і назавжди підірвати здатність супротивника до опору. Йдеться про цілеспрямоване руйнування генофонду супротивника шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду чи цілеспрямованої зміни культури його харчування. Ефективність цього виду зброї криється в її непомітності і дешевизні. Мало того - на тютюновому, алкогольному і наркотичному бізнесі заробляють ще й великі гроші.

4.    Організаційна війна — це війна, яка ведеться на двох рівнях - простому і більш складному. На простому рівні вона застосовується шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм, наприклад, усіляких релігійних сект, «благодійних фондів» тощо, а на більш системному рівні - це війна, яка здійснюється шляхом насадження непритаманних народові систем управління і способу життя.

5.    Інформаційна війна — це війна п’ятого рівня ефективності і ведеться вона за допомогою масового закидання супротивникові вигідної для нападника інформації і одночасно замовчування невигідної, а також за допомогою постійного тенденційного інтерпретування поточних подій.

6.   Хронологічна війна — це війна шостого рівня ефективності, її об’єктом є інтерпретації не поточних подій, а характеру цивілізаційних процесів. Можна сказати, що це війна за минуле, але спрямована вона в майбутнє. Прикладом є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок, приміром про те, що Україна - це «окраїна», що трипільці були семітами, що наша історія - це суцільна трагедія, що українці взагалі не є нацією і т. п.
Хронологічна війна дає можливість тримати людину в покорі за допомогою переконування її в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тому і їй не залишається нічого іншого, як змиритися з цим і самій все життя бути рабом.

7.    Духовна війна — це війна найвищого, фундаментального рівня ефективності. Вона ведеться за допомогою духовної зброї (відповідної віри), яка спроможна сформувати у супротивника психологічний тип (психотип) раба, який легко піддається денаціоналізації.

Важливо зазначити, що перші три групи способів ведення війн впливають передовсім на фізичний стан нації, а чотири інші спрямовані на здійснення етноциду, тобто на духовне нищення нації супротивника, або інакше на руйнування його морального світу, його ментальності та всього способу життя.

Зазначені війни ведуться з різних причин, але ми розглянемо тільки основні з них, а саме ті, які ведуть нації-по- неволювачі проти поневолених ними націй.

Як вже зазначалося, українська нація протягом сторіч була поневоленою нацією, її поневолювали різні нації, але найтриваліше і найжорстокіше - російська, причому спочатку у вигляді російського царського, а потім і російського комуно-більшовицького окупаційного режиму. Останній режим - у своїй боротьбі проти українців та всього українського і передовсім проти українського націоналізму застосував не тільки етноцид, а й дуже жорстокий геноцид.

Нації-поневолювачі різних імперій протягом сторіч намагалися не тільки змусити українців змінити свою поведінку у потрібному для них напрямі, а й повністю знищити як український націоналізм, так і українську націю як таку.

У своїх намаганнях зазначені імперії безумовно досягли значних успіхів, проте своєї мети у повному обсязі вони не досягли. Українці, хоч і мали у цих війнах дуже великі фізичні та духовні втрати, все ж таки вистояли — свою націю вони зберегли.

Отже, до початку дев’яностих років минулого сторіччя український націоналізм в Україні був значною мірою знищений і, як наслідок, духовна сила української нації була дуже ослаблена, тому тільки розпад Радянського Союзу дав Україні можливість проголосити у 1991 році свою державну незалежність.

Після здобуття своєї незалежності Україна на державному рівні відмовилася від комуністичної ідеології, що, безумовно, принесло українській нації та державі велику користь. Однак тоді ж Україна відмовилася від усіх інших політичних ідеологій, в тому числі й від ідеології націоналізму.

Відмова від ідеології націоналізму була зумовлена двома причинами:
по-перше, після проголошення незалежності здавалося, що справу зроблено - українці досягли своєї мети, здобули свою державу, тому з того часу майже вся еліта української нації стверджує, що націоналізм нам більше не потрібний, а
по-друге, проголошення державної незалежності не привело до зміни влади в Україні, державою продовжували керувати представники колишнього російського комуно-більшовицького окупаційного режиму, а вони, погодившись на відмову на державному рівні від комуністичної ідеології, не погоджувалися на заміну її націоналістичною, тим більше, що проукраїнські сили і не наполягали на її прийнятті.

Усе це привело до того, що українське суспільство стало безідейним — в Україні запанував своєрідний «ідеологічний вакуум», а оскільки синонімом слова «ідеологія» є слово «світогляд», то можна стверджувати, що насправді в Україні запанував «світоглядний вакуум».

Саме тому є всі підстави вважати, що зазначене рішення було фатальною помилкою, оскільки світоглядний (ідеологічний) вакуум став для української нації пш її держави справжньою катастрофою, яка може призвести до втрати українцями як своєї державності, так і своєї нації.

Зумовлене це тим, що відмова саме від націоналістичного світогляду призвела до різкого зниження духовності нашої нації, тобто до зниження її моральної сутності. А цим, як виявилося, дуже вміло скористалися наші вороги і насамперед російська п’ята колона, яка, за колосальної підтримки влади Росії, світоглядний вакуум в Україні заповнила і продовжує заповнювати своєю ідеологією, а саме ідеологією російського націоналізму у вигляді «Русского мира», причому робить це за допомогою практично всіх тих війн, які спричиняють етноцид української нації.

Біда ж українців у тому, що ми не усвідомлюємо і недооцінюємо масштабності та потужності російської п’ятої колони. Ми чомусь не беремо до уваги той факт, що проголошення державної незалежності не привело до зміни влади в Україні - керівництво всіма сферами життя країни і на всіх рівнях фактично залишилося в руках колишнього російського комуно-більшовицького окупаційного режиму, а він був і, у своїй більшості, є зараз українофобським. Заміна ж цього керівництва проходить дуже повільно та з величезними труднощами. Стара система чинить шалений опір.

Таким чином, те, чого протягом сторіч не змогли досягти наші вороги, зробила «українська влада» - вона добровільно відмовилася від ідеології націоналізму. А оскільки відомо, що націоналізм — це своєрідна імунна система нації, яка захищає націю від етноциду і від подальшої денаціоналізації, то фактично «наша» влада позбавила українців цього захисту, а це в кінцевому підсумку призвело до наростання процесів русифікації, румунізації, русинізацїї тощо, що і спричинило в Україні різні сепаратистські настрої та рухи.

Сказане зобов’язує українських патріотів чітко усвідомити, що етноцид української нації, який, як не парадоксально, і в незалежній Україні продовжується, є зараз набагато більшою загрозою для української нації та її держави, ніж навіть військова агресія Росїі проти України.

Що робити?

Для того, щоби дати правильну відповідь на це питання спочатку потрібно знайти відповіді на три інші питання, а саме:

  1.  Які зміни у світогляді українців спричинив етноцид за попередні сторіччя?
  2. . Хто зараз є нашими справжніми ворогами, тобто хто продовжує спричиняти етноцид української нації?
  3.  Що може захистити українців від етноциду та як в сучасних умовах цей захист використати?

Спричинені етноцидом зміни світогляду українців

Як вже зазначалося, нації-поневолювачі різних імперій і головним чином російська протягом сторіч здійснювали етноцид української нації. Особливо значних успіхів у цьому плані досяг російський комуно-більшовицький окупаційний режим, тому якраз від нього Україна дістала у спадок дуже розшаровану не тільки еліту, а й суспільство, а саме, дістала три світоглядні типи людей - «ретрогради», «емігранти» та «імітатори», (див. статтю М. Розумного в газеті День № 77 від 29.04.2016). Коротко їх можна охарактеризувати таким чином.

«Ретрогради» - це світоглядний тип людей, позиція яких полягає у запереченні змін. Виклик нових загроз і можливостей спричиняє у них інстинктивне «повернення» до того, що гарантувало безпеку та процвітання (часто - уявне) в минулому.

В сучасних українських реаліях цей тип представлений людьми, які носгальгують за Радянським Союзом. Статистично він є в Україні доволі численним і найчастіше зустрічається в силових структурах, у середній та нижчій ланках виконавчої влади, а також, на значній території держави, в освітянської інтелігенції, духовенства та працівників культурної сфери.

В Україні даний світоглядний тип людей фактично є українофобським та антидержавним, оскільки він є противником самої ідеї української незалежності.

«Емігранти» - це світоглядний тип людей, який, подібно до попереднього типу, також гостро не сприймає актуальну українську дійсність, але, на відміну від нього - не в часі, а в просторі. Ці люди уявно «переселяються» до інших спільнот, культур, країн, у яких почувають себе значно комфортніше і впевненіше. До них належать головним чином представники середнього та молодого покоління.

Ретрогради і емігранти - це жертви одного процесу - етноциду, у них знищені духовність та природний націоналізм, вони повністю денаціоналізовані, але між ними лежить ціннісна та світоглядна прірва, вони дослівно належать до різних епох, хоча й змушені повсякчас стикатися один з одним в побуті й політиці, в науці й мистецтві, в інформаційному просторі та соціальних мережах.

«Імітатори» - це представники сучасної української «еліти», які беруть активну участь у суспільних справах, але вони тільки імітують реформи, тому свідомо чи несвідомо зводять на манівці проект побудови нової української держави. їхній ареал поширення - публічна політика і супутні комунікації. Більшість з них також є жертвами етноциду - вони втратили свій природний націоналізм і вельми денаціоналізовані.

На відміну від попередніх двох типів, імітатори є тими, хто пристосувався до української дійсності й навіть навчився паразитувати на її суперечностях.

Чи існує в Україні інший тип еліти?

Безперечно, вона є і в ній є досить значний прошарок тих, хто готовий віддати свій талант і професіоналізм реальній справі національного видужання та побудови нової української національної держави на засадах соціальної та націо
нальної справедливості. Але ця частина нашого інтелектуального, культурного і політичного середовища поки що не становить окремого типу, оскільки вона все ще не може визначитися ні світоглядно (ідеологічно), ні організаційно - у вигляді якоїсь партії. Це станеться тільки тоді, коли появляться промотори справжнього національного проекту, які визначаться з ідеологією, вироблять певну доктрину, її понятійний апарат та стиль, навчаться впізнавати один одного і відрізняти манівці від головної дороги.

Вороги української нації

В української нації та її держави є як зовнішні, так і внутрішні вороги.

Зовнішні вороги. Зараз в українців залишився один активний зовнішній ворог - це Росія, вона була, є і ще довго буде нашим найбільшим і найзапеклішим ворогом, оскільки вона, фактично, не визнає українців окремою нацією, а нашу територію вважає своєю, тому вона вела, веде і буде вести проти українців та нашої держави практично всі зазначені вище види війн і передовсім ті, які спричиняють етноцид української нації, тому сподіватися на скорий і тривалий мир з нею марно.

Внутрішні вороги. До внутрішніх ворогів української нації належать:

  1. російська «п’ята колона»;
  2. світоглядні ретрогради, емігранти та значна частина імітаторів;
  3. корупція і
  4. популізм.

    «П'ята колона» (синонім - «троянський кінь») - це внутрішні вороги, ворожа агентура або суспільні рухи, які ведуть підривну роботу всередині своєї країни, допомагаючи цим зовнішнім ворожим силам. Це можуть бути диверсанти, саботажники та різні внутрішні вороги.

    Усі питання, пов’язані з російською п’ятою колоною в Україні, детально висвітлив відомий український вчений Іван Діяк у своїй книзі: «П'ята колона в Україні: загроза державності».

    Якраз реальна загроза українській нації та її державі зобов’язує нас хоча б основні положення цієї праці довести до свідомості якнайширшого кола співвітчизників, яким не байдужа доля України.

    В Україні постійно діє потужна російська п’ята колона - це передовсім різні проросійські рухи та ряд політичних партій, які підтримують антиукраїнську політику Росії. Представники п’ятої колони переконані, що «Україна - не держава, а українці - не нація». Саме вони для боротьби з Україною та українцями закликають: «Востребовать кадровый потенциал русских, православных и русинских пророссийских организаций, предоставив их лидерам и экспертам достойные места в политической, политгехнологической, экспертной и информационной сферах, дать им шанс на ТВ, в крупных печатных и сетевых изданиях, административных и партийных структурах».

    Ця колона антиукраїністів за розробленими московськими політтехно- логами планами відіграє головну роль у реалізації таких планів:
  •     розмивання та знищення національної ідеї українців;
  •     маргіналізація української мови та культури шляхом законодавчого закріплення в Україні двомовності;
  •     розпорошення і протиставлення українців один одному за конфесійною, мовною, регіональною ознаками;
  •     послаблення української держави через роздмухування внутрішніх суперечок в еліті з фундаментальних питань існування країни, для чого насичувати її органи влади представниками п’ятої колони, а також через штучне провокування і загострення національних та економічних проблем, енергетичної кризи.


Ось чому ми - українці мусимо чітко усвідомити добре відоме положення про те, що жоден зовнішній ворог не страшний, якщо всередині країни знешкоджено його явну й приховану агентуру. Саме врахувавши це положення, в Україні створена неурядова організація «Бюро протидії гібридній війні», одним із завдань якої є виявлення зазначеної агентури, зокрема в середовищі журналістів, експертів, лідерів громадських організацій тощо, які працюють за «темниками» з Росії.

Проте тут слід зазначити, що насправді боротьбу з російською п’ятою колоною в Україні повинні здійснювати передовсім відповідні урядові структури. Чому вони цього майже не роблять - можна тільки здогадуватися.

«Ретрогради» та «емігранти» також є внутрішніми ворогами української нації та держави, оскільки цей світоглядний тип людей у своїй більшості фактично є, як уже зазначалося, українофобами та антидержавниками, тому багато хто з них активно сприяє підривній діяльності російської п’ятої колони в Україні.

Корупція (лат. соггитреге — псувати) — це протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення, а також це підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Найчастіше цей термін застосовується у відношенні до бюрократичного владного апарату та політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової чи виборної особи та інтересами суспільства.

Сьогодні корупція в Україні має ту особливість, що вона є кризового типу і полягає в тому, що, з одного боку, вона породжується не тільки недосконалістю кримінальної юстиції, а головним чином кризою сучасного українського суспільства, а з другого — вона здатна поглиблювати вже існуючу кризу суспільства, оскільки має властивість зводити в Україні нанівець будь-які моральні, політичні, економічні
чи правові реформи. Якраз у цьому і полягає її велика загроза для національної безпеки України.

А криза українського суспільства є наслідком етноциду. Саме він спричинив кризу соціальної культури українців, яка включає в себе, зокрема, моральну, політичну, економічну та правову культуру.

Отже, корупція в Україні має доволі складний генезис, тому побороти її тільки адекватними діями кримінальної юстиції неможливо, спочатку потрібно ліквідувати кризу соціальної культури, а для цього, своєю чергою, потрібно припинити етноцид української нації та ліквідувати його наслідки.

Популізм (лат.populus - народ) - це політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти.

Грузинський реформатор Каха Бен- дукідзе стверджує таке. З 1994 по 2012 роки Україна перебуває на останньому місці у швидкості росту економіки серед усіх пострадянських країн і на останньому місці не лише тому, що в Україні крадуть - в інших країнах теж крадуть, але вони все одно обігнали Україну. На його думку, причиною цього є крадійство і популізм. Чим більше кандидат наобіцяє людям, тим більше вкраде собі потім і ось чому.

В Україні популісти мають популярність, тому українці вибирають не кращих правителів, а тих, хто більше обіцяє. А популісти, прийшовши до влади, для того, щоби виконати хоча б частину своїх обіцянок, підвищують податки і бюрократію, яка призводить до руйнування багатства країни і люди ще більше бідніють, а потім, щоб вибратися з цього — обирають ще більших популістів і так по колу.

На його думку, є дві сили, які можуть розірвати це зачароване коло - хороша і погана. Перша - це український народ, а друга - це Володимир Путін. Або українці самі розірвуть це коло і врятують свою державу, або це коло розірвуть інші - шляхом ліквідації української держави.

Отже, популізм є не менш небезпечним ворогом української нації та її держави, ніж перші три вороги.

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що всі теперішні проблеми та біди українців та їх держави не випадкові і появилися вони не раптово, їх корені простягаються вглиб віків. Базу для них сторіччями формував наш основний зовнішній ворог - Росія, яка за допомогою етноциду та денаціоналізації українців сформувала доволі товстий прошарок внутрішніх ворогів української нації та її держави.

Саме на цей прошарок нашого суспільства тепер і опирається Росія та її потужна п’ята колона у своїй боротьбі проти українців та всього українського в нашій державі.

У ситуації, що склалася, архіважли- вим є прислухатися до думки видатного діяча національно-визвольного руху Італії Джузеппе Мацціні, який ще 200 років тому, коли Італія була провінцією імперії, стверджував, що тільки та нація перемагає у своїй країні, яку очолює еліта, наснажена філософією націоналізму.

Оскільки правдивість цієї тези повністю підтвердив досвід національно-визвольної боротьби усіх національних держав, зокрема європейських, то і нам - українцям потрібно йти таким же шляхом.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що Україна, маючи реальні можливості створити економічне диво і стати потужною європейською національною державою, створить його тільки тоді, коли українська еліта озброїться та наснажиться філософією природного націоналізму, а її представники стануть справжніми націоналістами, тобто людьми, які всі інтереси української нації-держави - інтереси політичні, економічні, культурні та духовні завжди і у всьому ставитимуть на перше місце, причому не тільки перед такими ж інтересами всіх інших націй, а й перед своїми власними, груповими, корпоративними та партійними інтересами.

Ось чому теперішня українська влада просто зобов’язана звернути особливу увагу на виховання української нації. Проте нас повинна найменше турбувати думка старшого покоління (ретроградів) - хай ці люди доживають свій вік комуністами, русофілами чи навіть українофобами. Нас повинно цікавити майбутнє, тому ми мусимо працювати головним чином з молоддю, підлітками та дітьми. Нам потрібно на державному рівні впровадити їх виховання на світоглядній (ідеологічній) платформі українського природного націоналізму.

Для цього Верховна Рада України повинна прийняти закон мабуть такого змісту: «Визнати філософію природного націоналізму державною (чи хоча б офіційною) світоглядною платформою для виховання української молоді». А ми - українці, якщо хочемо зберегти свою націю і незалежну державу, повинні дуже наполегливо вимагати цього від влади.


м. Львів