Login
Register

Головна

Майнові права українців

Знання

Різне

Українська нація

Володимир МонастирськийДо істини докопується тільки той, хто чітко визначає значення слів
В. Монастирський

Українці, як відомо, понад три сторіччя були бездержавною нацією, їх поневолювали різні нації, і передовсім російська. Цілком природно, що в таких умовах у них сформувався український націоналізм визволення, який постійно спонукав їх до національно-визвольної боротьби. Проте після того, як 1991 року був ухвалений «Акт проголошення незалежності України», здавалося, що справу зроблено — українці досягли своєї мети, тому з того часу майже вся еліта української нації стверджує, що націоналізм нам більше не потрібний, а потрібна тільки вагома національна ідея.

Справу, дійсно, зроблено — Україна стала самостійною державою, але чи стала вона достатньо незалежною, чи досягли українці своєї мети — чи стали вони господарями у своїй країні?

Відповідь на ці питання однозначна — безумовно, ні.

Ні — передовсім тому, що після проголошення незалежності влада в Україні залишилася в руках колишнього російського комуно-більшовицького окупаційного режиму.Вбий у собі раба

Отже, склалася ситуація, коли українці вимушені продовжувати національно-визвольну боротьбу вже у «своїй» державі. Зараз немає жодного сумніву в тому, що ця боротьба, з різних причин, триватиме ще довго і закінчиться тільки тоді, коли в Україні запанує націократія як різновид демократії.

 Сказане переконує в тому, що українцям ще дуже і дуже зарано відкидати націоналізм як непотріб. Мало того, як буде показано нижче, до того часу, поки існують нації, відмовитися від націоналізму в принципі неможливо.

У цьому зв’язку варто згадати думку видатного діяча національно-визвольного руху Італії Джузеппе Мацціні, який ще 200 років тому, коли Італія була провінцією імперії, стверджував, що тільки та нація перемагає у своїй країні, яку очолює еліта, наснажена філософією націоналізму. Цю тезу автора повністю підтвердив досвід національно-визвольної боротьби усіх так званих національних держав, зокрема європейських.

Сказане дає підстави стверджувати, що основний обов’язок еліти будь-якої нації полягає в тому, щоби очолити націю в її боротьбі за досягнення спільної мети — мети політичної, економічної, культурної чи духовної.
Однак така боротьба стає по-справжньому ефективною тільки тоді, коли еліта, яка очолює націю, озброєна та наснажена філософією націоналізму.

На превеликий жаль, сучасна еліта української нації цурається націоналізму, а то й просто жахається його, і жахається тому, що не розуміє не тільки його сутності, а й його значення як для кожної окремої нації, так і для людства загалом.

Ось чому зараз дуже потрібно дати чітке, зрозуміле і переконливе визначення двох понять — «ідея нації» та «природний націоналізм».

Однак замало дати визначення цих двох понять, їх сутність потрібно ще донести до свідомості нації та її еліти, а хто може зробити це краще, ніж творча інтелігенція і передовсім письменники. Якщо кожний із українських письменників напише хоча б по одному твору, в якому в художній формі переконливо викладе філософію природного націоналізму, то це, безумовно, призведе до дуже серйозного зростання національної самосвідомості українців і їх здатності об’єднуватися задля досягнення спільної політичної, економічної, культурної чи духовної мети.

Однак для написання таких творів письменникам потрібно спочатку самим ґрунтовно вникнути у суть проблеми. Саме у цьому їм може суттєво допомогти моя стаття.

Цілком очевидно, що для визначення понять «національна ідея» та «природний націоналізм» потрібно, по-перше, з’ясувати, що є спільного між ними і чим вони різняться, а по-друге, визначити значення низки інших слів та понять.

Спільне. Для національної ідеї та націоналізму спільне закладене в їх назвах, вони є похідними від одного і того ж слова — «нація», а цей факт свідчить про те, що зазначені два поняття стосуються саме нації, тому спочатку потрібно визначити значення слів — нація і національний.

Оскільки слово «нація» походить від латинського «націо», що означає народ, нація, то виходить, що останні два слова є синонімами, проте насправді кожне з них має своє значення.

  • Народ — це природна структурна одиниця людства, а людство, з погляду систе- мології, — це жива система, яка перебуває у процесі самоорганізації та дедалі глибшого структурування. У такому випадку кожний народ також є живою системою, і він, як і кожна людина, має свою свідомість і підсвідомість, інтелект і пам’ять, генотип і характер, вік і навіть долю.
  • Нація — це теж народ, але це народ, який вже достатньо самоорганізувався та внутрішньо структурувався і почав сам усвідомлювати себе нацією.
  • Національний — це той, що стосується нації, пов’язаний з нею або належить їй. Звідси випливає, що «національна ідея» — це те саме, що «ідея нації», тобто ці два поняття є синонімами.

 
СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ.

Зрозуміло, що для встановлення сутності цього поняття спочатку потрібно визначити значення слова «ідея».
У сучасній довідковій літературі наведено чотири значення цього слова, проте тільки одне з них має стосунок до питання, що з’ясовується, а саме: Ідея — це основний принцип світогляду. Якщо взяти до уваги це значення слова «ідея», то визначення поняття «національна ідея» буде таке:

Національна ідея — це основний принцип світогляду нації.

У такому випадку для встановлення сутності національної ідеї потрібно з’ясувати: по-перше, що таке світогляд, а подруге, що є основним принципом світогляду нації?

Світогляд. Як свідчать сучасні досягнення у вивченні цього поняття, його не слід розуміти буквально — лише як систему поглядів на світ, а як активне самовизначення людини у світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії. З цих позицій світогляд є системою принципів та знань, ідеалів і цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, які визначають діяльність індивіда або соціального суб’єкта й органічно входять до його вчинків і норм мислення. У випадку невідповідності між думкою та дією розквітає соціальна мімікрія, конформізм, лицемірство, тобто починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає проблема розробки нових цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб’єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність.

Основний принцип світогляду нації. Це генетично детермінований (визначений) принцип, і ось чому. Відомо, що усі живі істоти — від одноклітинних організмів аж до людини — вимушені постійно боротися за їжу і територію, а люди ще й за ресурси. Для того, щоби вижити у цій боротьбі, вони змушені завжди і у всьому надавати перевагу власним інтересам та інтересам своїх видів, а у людей — інтересам своїх націй перед всіма іншими інтересами. А сучасні досягнення генетики дають підстави стверджувати, що людей до цього змушують їх генетичні програми.

Якраз цей, генетично визначений, принцип надання людьми переваги власним інтересам та інтересам своїх націй перед такими ж інтересами всіх інших націй і є основним принципом світогляду нації. А оскільки кожна нація має чотири основні інтереси — політичні, економічні, культурні та духовні, то поняттю «національна ідея» можна дати таке визначення:

Національна ідея — це світогляд нації, який формується на базі основного, генетично визначеного принципу, згідно з яким усі люди в боротьбі за виживання змушені власні інтереси та інтереси своєї нації — інтереси політичні, економічні, культурні та духовні — завжди і у всьому ставити на перше місце перед такими ж інтересами всіх інших націй.

Отже, справжньою є тільки та національна ідея (ідея нації), яка не деякі, а всі зазначені інтереси нації ставить на перше місце.

Відмінне. Принципова відмінність націоналізму полягає в тому, що він, на відміну від національної ідеї, є передовсім ідеологією, а будь-яка ідеологія формується на базі конкретної філософії, кожна з яких, своєю чергою, формується на базі певного основного принципу світогляду, а ці принципи різняться між собою тим, чиїм інтересам надається перевага — інтересам людини, соціальної групи, класу чи нації.

Звідси таке визначення націоналізму:
Націоналізм — це ідеологія, яка базується на філософії, основним принципом світогляду якої є надання переваги інтересам нації, тому передбачається, що джерелом влади є нація, а формою політичної системи — націократія як різновид демократії.

Слід проте зазначити, що націоналізм, хоч і відводить основне, центральне місце нації, її інтересам та завданням, повністю визнає право кожної людини бути вільною.

Сказане породжує питання: Чому на перше місце потрібно ставити інтереси нації, а не інтереси індивідуума (людини)?

Переконливу відповідь на це запитання дав французький філософ, теоретик інтегрального націоналізму Шарль Моррас, який у своїй праці «Повернення до живих речей» писав: «Ідея нації не є чимось туманним (...), вона репрезентує неспростовну реальність і тим самим дає підстави твердити: все, що являє собою людина (індивід), все, що вона має, все, що вона уподобає, зумовлене існуванням її нації, тому найперше, що повинна зробити людина, щоб зберегтися, то за всяку ціну захистити свою націю, дбати про її розквіт на засадах суверенітету, гуманізму та демократії, а еліта нації зобов’язана розвивати філософію свого націоналізму в якості вчення про шлях до добра, щастя і краси».

Не менш переконливо відповів на це запитання і Джузеппе Мацціні. Цей далекоглядний політик у своєму маніфесті «Обов’язки перед країною», який справив надзвичайно сильне враження на Європу, писав: «Чому потрібне національне самоусвідомлення? Бо індивід надто слабкий, а Людство надміру всеосяжне, тому постає питання: що може в таких умовах досягти кожний із вас сам один у своїх потугах задля морального вдосконалення чи задля поступу людства? Звичайно ж, мізерно мало. Отже, необхідне об’єднання, братерська співпраця задля спільної мети. Адже без Країни у вас немає ні імені, ні прикмет, ні голосу, ані прав чи доступу, як братів, до товариства народів. Ви байстрюки Людства. Солдати без прапора (...). У зв’язку з цим не відволікайтеся ідеєю поліпшення ваших матеріальних умов, поки спочатку не вирішите національне питання (...). Перед приєднанням до Націй, які складають Людство, ми повинні вже існувати як Нація, бо ніякого об’єднання не може бути, окрім як серед рівних».

Цим маніфестом він навернув італійців на історичний шлях, навернув тим, що вніс у свідомість співвітчизників ідею суверенної нації. Італійська еліта почула свого ідеолога і, наснажена філософією націоналізму, очолила народ — і він переміг. Італія-колонія, провінція європейських імперій, стала культурною столицею, і не тільки європейського континенту.

Ось чому і нам, українцям, для того, щоби здобути владу у своїй державі та здійснити у ній фундаментальні перетворення на засадах суверенітету, гуманізму та націократії, потрібно йти таким же шляхомпотрібно озброїтися філософією націоналізму та різко посилити український націоналістичний політичний рух.

Цілком очевидно, що для глибокого усвідомлення цієї істини не варто шкодувати часу на з’ясування сутності націона
лізму, його природи і значення як для кожної окремої нації, так і для людства загалом.

СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛІЗМУ.

Націоналізм — це насправді явище природи, своєрідний феномен. Саме це явище вже понад два сторіччя вивчає багато дослідників різних країн світу. Результати їх досліджень дають підстави стверджувати таке.

Слово «націоналізм» походить, як вже зазначалося, від слова «нація», а вони разом є продуктом довготривалої еволюції суспільства від сім’ї до роду — племені — етносу і так аж до нації і націоналізму, тому є підстави стверджувати, що немає нації без націоналізму, так само як немає націоналізму без нації, вони створюють єдине ціле — націю-націоналізм.

Націоналізм, з одного боку, — це система націоналістичних поглядів нації, поглядів філософських, політичних, правових, моральних та духовних, а з другогоце вся діяльність нації, її практика, яку вона проводить відповідно до зазначених націоналістичних поглядів.

Націоналістичні погляди нації — це продукт довготривалої еволюції суспільства, продукт, який формується на базі основного принципу світогляду нації-націоналізму, а він, як зазначено при розгляді сутності національної ідеї, є генетично детермінованим принципом. Якраз це дає підстави стверджувати, що нація-націоналізм не є випадковим, штучним витвором тільки людського розуму — це категорія передовсім генетична, а тому універсальна, досконала та вічна. А це, своєю чергою, дає підстави говорити про ГЕНЕТИЧНУ ТЕОРІЮ походження нації-націоналізму.

Генетична визначеність націоналізму свідчить, по-перше, про те, що він є значною мірою творінням Всевишнього, а по-друге, що він є нормальним природним явищем — природним націоналізмом. Очевидно, саме тому нація — це духовна спільнота, вона має духовний суверенітет і за всяких умов намагається зберегти і відтворити свій духовний простір та забезпечити духовність всіх сфер свого буття в процесі перетворень фундаментального рівня.

Встановлено, що національна держава існує так довго, як довго здатна захищати духовність своєї нації, а точніше — її духовний суверенітет.

Духовність нації, подібно як і духовність окремої людини, — це не тільки і навіть не стільки її релігійність чи побожність, скільки специфічна сутнісна властивість нації, гі моральний світ, який у нормальних природних умовах формується на базі філософії націоналізму. Зумовлене це тим, що націоналізм і духовність нації — це два генетично визначені і взаємозалежні явища природи, тому посилення одного з них веде до зростання іншого, і навпаки.

Знищення у той чи інший спосіб духовності нації, що дістало назву «етноцид», призводить до різкого пригнічення чи навіть знищення її націоналізму і до денаціоналізації.

Денаціоналізація як наслідок етноциду — це втрата нацією своєї духовності, національної свідомості та національної ідентичності (мови, культури, історії тощо), що призводить до втрати нею бажання мати свою окрему державу і творити в ній своє майбутнє.

Нації-поневолювачі, знаючи про такі можливості етноциду, протягом сторіч широко використовували його з метою пригнічення у поневолених ними націй їх природного націоналізму, тобто з метою їх денаціоналізації та занепаду.

Отже, націоналізм — це генетично визначене явище природи, а це, своєю чергою, дає підстави стверджувати, що націоналізм — це своєрідна імунна система нації, яка захищає її від денаціоналізації.

Незважаючи на сказане, націоналізм як суспільне явище проявився тільки в процесі Французької революції 1789 року, і з того часу він уже понад два сторіччя визначає особливості не тільки європейської, а й світової історії, і визначає їх більшою мірою, ніж ідеї комунізму чи лібералізму.
 
Важливо зазначити, що ідеологія природного націоналізму не має нічого спільного з будь-якою іншою ідеологією, і передовсім з такими вкрай реакційними ідеологіями, як шовінізм, фашизм, нацизм, оскільки ідеологія націоналізму — це генетично визначене явище, тоді як всі інші ідеології — це штучні витвори лише людського розуму.

Водночас слід зазначити, що у певних націй на націоналізм може нашаровуватися шовінізм, фашизм чи нацизм і уражати його, однак це трапляється передовсім з націоналізмом націй-поневолювачів. Наприклад, націоналізм російської нації, яка сторіччями є нацією-поне- волювачем, постійно уражений великоросійським шовінізмом, а в сучасній Росії ураження шовінізмом російського націоналізму сягнуло вже рівня фашизму і нацизму.

Оскільки кожна нація має чотири основні види інтересів — політичні, економічні, культурні та духовні, то, відповідно до них, виділяють чотири види націоналізму — політичний, економічний, культурний та духовний.

Політичний націоналізм, своєю чергою, має два різновиди — націоналізм визволення, який формується тільки у поневолених, бездержавних націй, і націоналізм творення, який формується як у бездержавних націй, так і, головним чином, у націй, які вже мають свої держави.

Націоналізм як система націоналістичних поглядів нації існує у трьох іпостасях — як філософія, як ідеологія і як політичний рух.

Філософія націоналізму — це світогляд нації, її переконання, які в нормальних природних умовах формуються на базі основного, генетично визначеного принципу, згідно з яким усі люди в боротьбі за виживання змушені власні інтереси та інтереси своєї нації — інтереси політичні, економічні, культурні та духовні — завжди і у всьому ставити на перше місце перед такими ж інтересами всіх інших націй.

Ідеологія націоналізмуце сукупність політичних, правових, моральних та духовних поглядів нації, які формуються на базі філософії націоналізму і визначають його політику.

Політика націоналізму спрямована: політика націоналізму визволення — на здобуття нацією своєї власної національної держави, а політика націоналізму творення — на досягнення нацією своєї політичної, економічної, культурної та духовної мети в умовах вже існуючої власної національної держави.

Націоналістичний політичний рухце рух, який формується на базі ідеології націоналізму. Він здатний політично згуртувати націю і змобілізува- ти їі до дій, тобто є засобом об’єднання та активізації людей для досягнення спільної політичної, економічної, культурної чи духовної мети нації.

Саме цей політичний рух призводить до створення націоналістичних політичних партій та молодіжних і громадських організацій — утворень, які позначають терміном «організований націоналізм».

Природний націоналізм не вибудовує стінок між націями, не змушує кожну націю ізолюватися, замкнутися в собі, як стверджують деякі представники української еліти, а радше навпаки — він проголошує принцип рівності, солідарності та співпраці всіх націй (держав). Яскравим прикладом цього є Європейський Союз, який за своєю суттю є інтернаціональним союзом націй-націоналістів, або інакше — інтернаціональним союзом рівноправних націократичних держав.

Отже, все сказане дає підстави стверджувати, що націоналізм має дуже велике значення не тільки для кожної окремої нації, а й для людства загалом.

Одночасно все сказане дає можливість визначити значення слова «націоналіст».

Націоналістце людина, яка інтереси певної нації, інтереси політичні, економічні, культурні та духовні, завжди і у всьому ставить на перше місце перед такими ж інтересами всіх інших націй. Причому справжнім націоналістом є тільки та людина, яка зазначені інтереси певної нації ставить на перше місце не тільки перед такими ж інтересами всіх інших націй, а й перед своїми власними, груповими, корпоративними чи партійними інтересами.

З цього визначення випливає, що українським націоналістом може бути не тільки етнічний українець, а й українець іншого етнічного походження — польського, російського, єврейського, татарського тощо, за умови, що зазначені інтереси саме української нації він ставить на перше місце перед такими ж інтересами всіх інших націй.

Важливо зазначити, що реально існує два види націоналістів — усвідомлені, які можуть бути організованими і неорганізованими, та неусвідомлені націоналісти.

Усвідомлені націоналісти — це люди, які добре розуміють справжню сутність націоналізму, тому визнають себе націоналістами і завжди чинять усвідомлено як націоналісти. Саме вони зазвичай об’єднуються в організовані політичні, громадські чи молодіжні структури.

Неусвідомлені націоналісти — це люди, які завжди чинять як справжні націоналісти, але не усвідомлюють цього і не визнають себе націоналістами тому, що не знають, що таке націоналізм і не розуміють, в чому його справжня сутність.

Тут варто зазначити, що «Євромайдан», який став в Україні символом протесту українців проти злочинних дій влади, був вибухом передовсім неусві- домленого українського націоналізму. Цей вибух, який змусив злочинну владу ганебно втекти з України, переконує, зокрема, в тому, що для успішної національно-визвольної боротьби потрібно, щоби нація завжди виступала єдиним фронтом.

Як не дивно, але і зараз серед української еліти нема єдності при відповіді на запитання: що може об’єднати українців? Якщо одні з них переконані, що об’єднати їх може тільки націоналізм, то інші стверджують, що для цього потрібна якась дуже вагома об’єднавча ідея, стверджують таке, незважаючи на те, що ніхто з них не сказав, що саме може бути такою вагомою об’єднавчою ідеєю нації.

Насправді підстав для такого протиставлення націоналізму та національної ідеї немає. Тепер, коли є вже обґрунтоване і чітке визначення обох цих понять, стало цілком очевидним, що вони хоч і різняться між собою, проте мають принципово важливе «спільне».

Спільним для них, безумовно, є те, що цими двома назвами позначають один і той же світогляд нації. Достатньо порівняти визначення понять «філософія націоналізму» та «національна ідея», щоби переконатися в їх фактичній ідентичності, тобто виявляється, що національна ідея як основний принцип світогляду нації, за своєю суттю, є філософією націоналізму.

Різняться вони між собою тільки тим, що на основі філософії націоналізму створені ідеологія та політика націоналізму, на базі яких, своєю чергою, формується націоналістичний політичний рух, тоді як на основі національної ідеї нічого подібного не створено.

Саме цей факт дає підстави стверджувати, що націонсиїьну ідею можна реалізувати тільки за умови використання нацією ідеології та політики націоналізму.
 
Отже, національна ідея будь-якої нації, в тому числі й українська національна ідея — це категорія тільки світоглядна, тому без ідеології та політики націоналізму вона прикладного значення не має.

Цей висновок повинна добре усвідомити еліта української нації, передовсім політична, усвідомити для того, щоби не відволікатися на пошук того, що не має прикладного значення, а належним чином скористатися тим вельми дієвим, що дав нам Всевишній, — природним націоналізмом.

Таким чином, для того, щоби ми, українці, збереглися як нація і вистояли в безперервній і безкомпромісній боротьбі за всі наші національні інтереси — інтереси політичні, економічні, культурні та духовні, потрібно, щоби цю боротьбу очолювала еліта, яка була б наснажена та озброєна філософією природного українського націоналізму.

Володимир Монастирський. Надруковано в журналі "Дзвін" №5